Uncategorized

Ласло Раті: “Не маю жодного бажання покинути рідну землю…”

Нині мешкає з сім’єю у Малій Доброні. 32-річний чоловік нещодавно був відзначений високою державною нагородою, що ще й сьогодні йому не віриться. Нинішній гість Карпаті Ігоз Со – прапорщик Мукачівського прикордонного загону Ласло Раті.

– Де навчались?
– Середню освіту здобув у Великодоброньській ЗОШ, вищу – у Київському університеті славістики, за фахом я психолог. Спочатку працював за спеціальністю у Сюртівській школі. Потім вирішив стати прикордонником. Для цього закінчив школу прапорщиків у Чернівцях, де пройшов відповідну шестимісячну підготовку. У 2010-му почав службу в Чопі.
– Що можете розповісти за ці дев’ять років?
– Спочатку розвозив солдат на пости, тепер перевіряю осіб і атотранспорт, що перетинають кордон.
– На День незалежності новообраний Президент України Володимир Зеленський вручив вам високу державну нагороду. Чим її заслужили?
– Отримав медаль «За службу Вітчизні». Вручили її не за окремо взятий випадок, хоча, напевно, зіграв свою роль і факт виявлення мною великої 30-кілограмової партії героїну, який намагалися незаконно переправити через кордон. Окрім цього, у 2014-му три місяці перебував у АТО. Знаходився там з липня по жовтень, теж виконував прикордонні функції.
– Яке відчуття пережили, коли одержали високу державну нагороду?
– Незабутнє. До останнього дня не вірив, що це відбудеться. Думав, що і в останню хвилину все може змінитися.
– Що відбувалося напередодні її вручення?
– 14 серпня зателефонували, що наступного дня маю бути в Києві, але не повідомили для чого. Сказали лише, що братиму участь в урочистому параді. Замислювався: а що робитиму протягом 10 днів, до самого святкування? Їхав сам, ледве дістав квиток на потяг. У столиці потрапив у підготовчий табір, де тренувались до святкового маршу. Вже тут мені стало відомо: мене навчали, як підходити до Президента для отримання нагороди. Після параду брали участь у святковому прийомі в Офісі президента. А ввечері вже повертався додому. Приємне відчуття особисто зустрітися із Главою держави. Навіть спільне фото зробили.
– Як сприйняли друзі та знайомі вашу нагороду?
– До цього часу чув лише позитивні відгуки. Хоча, гадаю, є і заздрісники або такі, кому подія не до душі, Проте я цим не переймаюсь.
– Раніше вже отримували якісь відзнаки?
– Мав нагороди за хоробрість, за роки служби «зібрав» багато похвальних грамот.
– Як переносила сім’я ваше перебування в АТО?
– Важко, як і всі інші родини, чиї близькі знаходились на Сході.
– Коли вирішили стати прикордонником?
– Якщо відверто, то рішення прийшло раптово. Працював у школі, де зарплатня була низькою. Батьки підказали, що є інша можливість. Зрештою, погодився. І ось я зараз тут. Між іншим, у дитинстві не мав конкретної мрії, ким стану, коли виросту.
– Чому обрали саме психологію?
– Може, й дивно, але це теж сталось спонтанно. Готувався поступати на юрфак у Дебрецені, але не набрав прохідних балів. Втрачати рік не хотілось, так опинився у вже згадуваному виші й факультеті.
– Любили працювати у школі?
– Так. Це зовсім інша сфера, ніж моя сьогоднішня. Мала свої плюси і мінуси. Я любив дітей, проблемною виявилась лише низька зарплатня.
– Чи сильно завантажені?
– Досить. Більше часу проводжу на роботі.
– Тому, мабуть, у вас мало вільного часу. Чим займаєтесь тоді, коли він є?
– Якогось конкретного хобі не маю, краще відпочиваю.
– Легко заводите дружні стосунки?
– Думаю, що так.
– Вважаєте себе хорошим розпізнавальником людей?
– Ні, вже мав чимало розчарувань.
– Вас легко вивести із себе?
– Ні.
– Що найбільше дратує?
– Коли впіймаю когось на брехні.
– Попри основну роботу займаєтесь вдома і сільським господарством?
– Так, маємо теплицю. Проте, я вже мало допомагаю тут з роботами.
– Ви виросли в угорському середовищі. Важко було вивчити державну мову? Чи відчували якісь утиски на роботі у зв’язку з тим, що не україномовний?
– Ніколи нічого подібного не помічав. А мову вивчив навіть не в університеті, а більше шліфував її на роботі.
– Сім’я?
– Майже вісім років, як одружився з Крістіною.
– Чи вкрадалась мимоволі думка спробувати кращу долю в іншій країні?
– Ні. Неодмінно хочемо знайти своє щастя вдома. Я тут виріс, люблю свою землю, оточення. Не маю жодного бажання покинути все це.
– Де бачите себе через 10 років?
– Це досить тривалий період. Люблю свою роботу, але не відаю, що принесе майбутнє.
– Про що мрієте?
– Про довге повнокровне й здорове буття в любові та злагоді.
– Куди б поїхали найрадше?
– На Мальдіви.
– Любите подорожувати?
– Якщо час дозволяє і маємо на це можливості, тоді мандруємо. І однаково, чи їдемо на природу, чи на море – кожне має свої родзинки.
– Чи маєте якусь життєву філософію?
– Коли народжуєшся, плачеш лише ти, інші радуються. Живи так, коли помреш, щоб всі плакали, а лише ти сміявся.

Джерело:

KISZó/Тюнде Бара

Related Articles

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close